Пошук по сайту

У "Зарваниці є чудотворна ікона і цілюще джерело, біля якого з'являлася Божа Матір"

05 травня 2014 р. 00:12

неділя Мироносиць

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/15/ ,
https://vk.com/krokdospasinnya ,
https://www.facebook.com/krokdospasinnya ,
https://ok.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/krokdospasinnya ,
http://blog.i.ua/user/6200557/

неділя Мироносиць

Апостол : Ді 6,1-7
Євангеліє : Мр 15,43-16,8
У третю неділю після свята Христового Воскресіння задумаємося, чи воскрес в нашому серці, або ми зрозуміли глибину жертви Ісуса Христа і неповторного дива - правди - неділі? Його торжество над смертю - це наш купон у вічність - єдиної мети нашого життя, того, до чого прагне всякий з нас. Або ми прийняли і зрозуміли цю неділю так, скільки можемо без страху доводити про це братам і сестрам у Христі? Звернемося до Євангелія і послухаємо, що воно розповідає. Жінки-мироносиці аж ніяк не знайшли в гробі Христа, і херувим сказав їм; "Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого, він воскрес, його на цьому місці немає " ( Мк 16 , 6 ). Ті, які близько знали Ісуса, ходили з Ним, повірили сим словам ангела? З якою вірою і завзятістю приймаємо і ми навчання святої Церкви? Віримо в її святість і правдивість? Як приймаємо поради, зовнішні і внутрішні, які приходять до нас від Церкви чи вплив Святого Духа? Непогано б тут згадати зі Старого Завіту про патріарха Авраама: всі його буття, подібно, як у кожної людини, що бажає крокувати по голосу Божому, - була боротьбою. Творець не раз підкреслює, що середини не існує: дозволено йти з Богом або проти Нього. Повчання, які чуємо в церкві з року в рік, можуть показуватися вже нецікавими, слово Боже часто мертвіє в наших серцях, ми слухаємо, проте не чуємо голосу. Слово перестає існувати живим і діяльним в нашому житті (пор. Євр 4 , 12 ). Якщо не підемо за Богом, тоді пішли неправильно - і це незаперечна істинність, навіть якщо хтось у це не вірить і насміхається над цим. Господь кожному з нас дає обітниці, але у нас не вистачить терпіння дочекатися виконання Божих обітниць. Повіримо, що Бога слухати вірніше, чим себе! Якщо в нашій душі перемогла неділя, в той час зникає страх податися за Богом. Податися в повсякденному житті, приймаючи терпінням кончину свого "я", прийнявши тих, хто близько, такими, які вони є. Прийняти неслухняних дітей, які ніяк не виправдали ваших сподівань; робота, якої ніяк не любимо; сварливц дружинц; байдужого, може, і щодня нетверезого чоловіка; надокучливого сусіда і т.д. - Все це вимагай внутрішнього завмирання нашого "я". Господь бог очікує, щоб ми довірилися Йому, Він бажає допомогти нам у труднощах життя.

Повернемося до жінок-мироносиць, які прибули вранці до гробу Ісуса: "І вони, вийшовши, бігли від труни; страх і тріпотіння охопив їх, і нікому ніщо не сказали ,бо боялися" ( Мк 16 , 8 ). Жах, який виникає з недовіри, паралізує уста, і вони мовчать. Жінки ніяк не виконали прохання Божого ангела, а Він просив їх сповістити про воскресіння Христа. Праведний апостол Лука розповідає, що Марія Магдалина, Іоанна і Марія, мама Якова, і решта жінок розповіли апостолам, що вони не знайшли тіла Ісуса, що дві людини сказали їм про Його воскресіння. Однак апостоли аж ніяк не вірили так, як пише апостол, що почуті слова про воскресіння їм" видавалися порожнім Верзінням " ( Лк 24,11 ). Зараз потрібно задати собі питання: як моє жітіє свідчить про Христа, якщо я молюся, виходжу з храму, спілкуюся з ближніми, залишаюся на самоті і взагалі на кожному місці?

Важко показати переживання Авраама, який три дні йшов зі своїм сином Ісааком, якого змушений був дати в жертву, тобто заколоти ножем і покласти на полум'я. Що творилося в батьківській душі? Пред тим Творець запевняв Авраама, що це буде потомство, як би пісок на березі моря, і він породив його, маючи 99 років, а тут має принести його в жертву. Де правда? Який Отець Небесний, що таке говорить? Однак протягом життя кожен раз, коли Творець Аврааму, то довіряв Богу, і все відбувалося з волі Божої. Йому сумніватися і скаржитися? Паче вслухатися і зануритися в руки Господні? Авраам довіряв Богові, а не довіряв собі. Не завжди надолужити розуміти Божу волю, бо вона часто перевищує наші можливості сприйняття і швидкого пояснення, - її слід прийняти, потрібна віра, потрібно довіряти Богу. Якщо почнемо ганятися за тим, щоб всі осягати втратимо віру і ніяк не будемо підтверджувати про Бога життям по вірі. Чим більше віддаляємося від виконання Божої волі, тим паче людину огортає сум, а християнство не є релігією смутку.

Ось оці жінки втекли і нікому нічого не сказали, бо насправді не зустріли живого воскреслого Бога у своїх серцях, незважаючи на те, що були побожні, йшли до гробу зробити добру працю - помазати тіло померлого пахощами. Він є Той, хто відбирає боязнь, даруючи свободу Божим дітям. І не повинно змушувати себе до надзвичайних небажаних актів - виняткових постів або довгих молитов, тому (що Господь любить тебе ніяк не через добрі справи. Він любить тебе і в той час, коли твоя серце подібне тілу прокаженої людини, Він бажає залагодити нас з усякого роду гріхів, проте за нашим бажанням і вірою. Роби з любові до Бога, що в силі виготовити, не вімучуючи себе і своїх ближніх побожними практиками, які тобі ніяк не по силам. Християнин зобов'язаний відрікатися від гріха, а з решти всього премудро використовувати для свого освячення і спасіння.

І наш брат повинен веселитися і славити Бога ради отримання дарів. Можемо прегарно перетворюватись, непогано виглядати, проживати в прекрасних будинках - оці речі самі по собі ніяк не погані доти, поки не стануть ідолами нашого життя. Цар слави є Князь світу любові і краси - ніколи в житті не погодиться на маленький гріх, тому що це Його ображає і ранить. Божий храм направляє нас до краси, до джерела краси, тобто до самого Бога, який приходить, щоб відновлювати у нас красу душі та мудрість, щоб покращувати і направляти в корисне) справляти наші таланти. Окрема особистість - ідеальний твір Бога, кожна особистість покликана до щастя. І святе Євангеліє - це не лише розповідь подій, які колись відбулися, це вислів, який здатний в конкретній життєвій ситуації дати відповідь на питання і виключити з кризи. Вислів Божий здатний вторгнутися в наше життя і перемінити його, якщо ми дозволимо. Ми звикаємо, щоб тілом існувати біля Ісуса, вихваляти Його нашими устами, але серцем буваємо далеко від Нього. Це, як нам думається, ніби заспокоює нас, тому що вважаємо себе тими, хто виконує певні побожні практики, але насправді нам ніяк не вистачить віри. Ми штовхаємося навколо Ісуса, торкаємося до Нього і, може, споживаємо Його у Пресвятій Євхаристії, але продовжуємо душевно хворіти, бо не дозволяємо Йому нормалізувати нас. Є спотворені принципи про нашу святість. Просимо Бога, щоб Його вислів жив і поширювався в наших серцях, щоб став нашою їжею та повітрям, необхідним до життя. Нехай всі умови, в яких ми будемо рости, сприяють нашому постійному освяченню.

Бажаю звернутися до дівчат і жінок, щоб вчилися в прикладах жінок-мироносиць поспішати до Ісуса Христа, що дає вічне життя душі. Вони на світанку якщо це було темнувато, поспішали до гробу з пахощами. Жінки побороли жах нічної темряви; ніяк не враховували варту; аж ніяк не були там перешкодою на гробі; не журилися важким каменем, під яким покоїлося тіло Господа, - вони поспішали, щоб намазати пахощами тіло Христове, а між тим з труни, куди поклали тіло Господа, народилося життя: "Триденний гріх здався будинком життя" ( пор. Св. Іоанн Златоуст , том 11, "Про воскресіння і жінок -мироносиць"). Нехай наше життя, всякий прожитий день, кожен час і хвиля будуть чудесним кроком до Господа, також і в той час, коли ми залишаємо гріх, відкидаємо важкий гріховний камінь через таємницю покаяння, в яких вибачає Бог за наші слабкості вже з раннього ранку нашого життя.

Господи Ісусе Христе, ти звернувся до жінок, які прийшли до гробу, щоб ніяк не боялися, а раділи ( пор. Мт 28 , 5 , 9 ), дай нам дар, щоб наше життя було поспішним і постійним походом до тебе! Дай наш силу воювати зі страхи і негараздами у цьому житті! Даруй нам світло твого Воскресіння і вічні веселощі для наших душ!

390

Tweet

Обережність у висловах коментарями нижче є актуальним. Не забувайте про вічливість в розмові з живими людьми.