Благочестивий праведний Іов Багатостраждальний Бездоганний праведний Іов жив за 2000 - 1500 років до Різдва Христового, в Північній Аравії, в країні Авситидийскій. Існування і страждання його описані в Біблії(Книга Іова). Є здогад, що Йов був племінником Авраама. Святий Авраам і племінник його Лотікон. Праотець Авраам; був сином брата Авраама - Нахора. Іов був людиною богобоязливою і благочестивою. Всією душею він був відданий Господу Богу і в усьому діяв відповідно Його волі, віддаляючись від усього злого не тільки в справах, але і в думках. Господь бог благословив його земне життя і наділив праведного Іова великим багатством: у нього було надлишок худоби і всякого маєтку. Сім синів праведного Іова та три дочки були дружні між собою і збиралися на спільну трапезу все спільно чергуючись у кожного з них. Через кожні сім днів святий Іов приносив за своїх дітей жертви Богові, кажучи: "Може бути, хто з них згрішив або похулив Бога в душі своїй". За свою справедливість і сумлінність святий Іов був у великій шані у співгромадян і мав великий вплив на громадські справи. Колись, коли перед Престолом Божим постали Святі Ангели, з'явився між ними і лукавий. Господь Отець Небесний запитав сатану, чи не бачив він раба Його Іова, чоловіка праведного і чужого всякого пороку. Лукавий зухвало відповідав, що не дарма богобоязливий Іов - Бог береже його і примножує його скарби, але якщо послати а нього нещастя, то він перестане дякувати Богу. У той час Господь, бажаючи показати терплячість Іова і віру, сказав сатані: Все, що є в Іова, Я даю у твої руки, тільки самого його не чіпай". Після цього Іов раптом позбувся всіх своїх Багатств, а потім і всіх своїх дітей. Святий Йов звернувся до Богв і сказав: "нагим вийшов я з утроби матері моєї, нагим повернуся до матері своєї землі. Господь бог дав, Господь і взяв. Так буде Ім'я Господнє благословенне!" І ніяк Йов не згрішив перед Господом Богом, і не вимовив жодного нерозумного слова. Коли Ангели Всемилостиві знову постали перед Господом і середи них лукавий, то обманець сказав, що Йов праведний, поки сам неушкоджений. У той час Господь сповістив: "Я попускаю тобі зробити з ним, те що хочеш, тільки душу його бережи". Після цього лукавий вразив праведного Іова лютою хворобою - проказою, яка покрила його з ніг до голови. Страстотерпец примушений був виселитися з товариства людей, сів за межами міста на купі попелу і глиняним черепом СКОБЛОВ свої гнійні рани. Всі друзі і знайомі залишили його. Дружина його примушена була добувати собі харчування, працюючи і блукаючи з будинку в будинок. Вона не тільки не підтримувала свого чоловіка в терпінні, але думала, що Князь світу карає Іова за таємні гріхи, плакала, нарікала на Бога, докоряла і чоловіка і нарешті порадила праведному Іову похулити Бога і померти. Святий Йов тужив, але і в цих стражданнях залишився вірний Богові. Він відповідав дружині: "Ти кажеш, як одна з божевільних. Невже ж ми будем приймати від Бога добро лише, злого не прийматимемо?" І не згрішив святий ні в чому перед Богом. Почувши про нещастя Іова, три його друга прийшли здалеку нього розподілити його скорботу. Вони вважали, що Йов покараний Богом за гріхи, і переконували праведника зізнатися. Свята людина відповідала, що він страждає не за гріхи, але що ці випробування послані йому від Господа по незбагненній для людини божественній волі. Друзі, одначе, не вірили і продовжували обчислювати, що Господь діє з Іовом за законом людської відплати, караючи його за скоєні гріхи. У тяжкій душевній скорботі святий Іов звернувся з молитвою до Бога, просячи Його Самого запевнити перед ними його невинність. Тоді Бог явив Себе в бурхливому вирі і докорив Іова за те, що він намагався проникнути своїм розумом в таємниці світобудови і доль Божих. Свята людина всім серцем розкаялася у цих думках і сказала: "я нікчемний, відрікаюся і каюсь у поросі й попелі". У той час Господь повелів друзям Іова звернутися до нього і просити його принести за них жертву, " бо, - сказав Господь, - тільки обличчя Іова я прийму, щоб не відкинути вас за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Йов". Іов приніс жертву Богові і помолився за друзів, і Господь бог прийняв його прохання, а також повернув праведному Іову здоров'я і дав йому вдвічі більше того, що він мав раніше. Замість померлих дітей в Іова народилося семеро синів та три дочки, прекрасніше яких не було на землі. Після перенесених страждань Іов прожив ще 140 років(всього ж він прожив 248 років) і бачив потомство своє до четвертого роду. Праведний Іов прообраз Господа Ісуса Христа, що зійшов на землю, постраждалого заради порятунку людей, а потім прославився славним Своїм Воскресінням. "Я знаю , - говорив святий Іов , вражений проказою , - знаю , що Самовидець мій живий і Він підійме із пороху в останній день шкіру, що розпадається мою , і з тіла свойого я Бога. Сам я побачу Його , й мої очі , не очі іншого побачать Його . сподіванням сього истаивает серце моє в моїм нутрі! " (Іов 19 , 25 - 27 ) . "Знайте, що є суд, на якому виправдається тільки той що має справжню мудрість - страх Господній, і істинний розум - віддаленя від зла". Праведний Іоанн Златоуст каже: "Ні нещастя людського, якого не переніс би цей чоловік, твердейший всякого адаманта, що випробував раптом і голод, і недолік, і хвороби, і втрату дітей, і позбавлення багатства, і потім, зазнавши підступність від дружини, образи від друзів, напад від рабів, у всьому виявився твердіший всякого каменю, і був у Законі та Благодаті". http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/33/ , https://vk.com/krokdospasinnya , https://www.facebook.com/krokdospasinnya , https://ok.ru/profile/533438398557 , https://twitter.com/krokdospasinnya , http://blog.i.ua/user/6200557/ , https://www.youtube.com/embed/arLb1Izg7vo

Легенда про співучих монахів Багато-багато років тому в глибоких лісових хащах жило братство старих монахів, таких старих, що деякі з них уже стояли одною ногою в передпокої неба. Але їхні серця залишалися молодими і гарячими в служінні Божому, а їх любов була така палка, що похвальні і вдячні гімни, які вони співали, лунали все вище. Чим більше роки згинали їх плечі, а голови покривала сивина, тим радісніший спів було чути здалеку, і тим більше людей зупинялися з подивом: — Чого ж так тішаться шановні брати, адже взагалі не мають причин для радості? Дійсно, те, що говорили люди, було правдою. Шановні брати не мали нічого з того, що надає привабливості земному життю. Мешкали вони в лісі у потрісканій скинії, щілини якої служили їм вікнами, а єдиною розкішшю були дерев'яні двері, поставлені одної зимової ночі перед входом чиїмись невідомими руками, — може, ангелом? (Тоді дув північний вітер, злий, мов сам диявол, а поблизу було чути завивання вовків.) Монахи подякували Богові за двері і тішилися, що тепер мають те, що можна відчинити, коли, наприклад, хтось заблукає і буде шукати притулку. Двері приносили їм таку ж радість, як і сонце, чиста вода, ясний місяць. Старі монахи виспівували свою вдячність далеко-далеко в глибині лісу. Однак, оскільки були лише людьми, та ще й у похилому віці, тембр їх голосів гіршав, а озлобленому світові почали перешкоджати похвальні пісні, бо порушували його приємність, достаток і радість. — Коли ці брати, врешті, припинять, — злословили ліниві, — бо будять нас зі сну. — Шкодить апетиту, — скаржилися ненажери. — Це немов похоронний дзвін, — говорили злочинці. — Цей скрип просто пробирає до мозку кісток, — говорили безбожники. — Навіть якщо не пронизує, однак фальшивлять страшенно, змилуйся Боже, — думали інші. І це, на жаль, була єдина правда в усій цій балаканині. Прекрасні старці фальшивили немилосердно. Напевно, знаходили для себе якесь виправдання. Деякі з них недочували і, побоюючись, що можуть не встигнути за іншими, завжди на кілька тактів забігали вперед. Інші, вже впродовж багатьох років, не могли визначити, який у них голос — тенор, баритон, чи бас, отож кожен співав, як міг. Крім того, був ще один брат, котрий видобував з горла тільки один низький тон і з ентузіазмом вставляв його всюди куди тільки міг. — Шановний брат Лаврентій гуде, немов ґедзь, — вже віддавна скаржився соловейко в лісі. — А брат Боніфатій ні на гріш не має слуху, — вставляв дрізд. — Це виття, — повторював поважний снігур. І птахи, до котрих колись промовляв святий Франциск, ховали свої голівки під крила, щоб не чути пісень, які лунали в лісі і прославляли Бога. Монахи швидко зрозуміли красномовне мовчання птахів. Воно вразило їх сильніше, ніж голосні закиди людей. Незважаючи на це, вони не переставали з усією покорою хвалити Бога за допомогою тих скромних засобів, які мали в своєму розпорядженні. Надійшло Різдво. Увесь ліс виглядав як одна біла каплиця, в якій зимове сонце променилося ясними зірочками свічок на повислих бурульках. У той святвечір брати молилися до пізньої ночі, а коли встали, щоб почати співати, хтось постукав у двері. — Увійдіть, будь ласка! — запросили брати хором і відчинили двері. На порозі стояв замерзлий молодий чоловік, він просив хліба і притулку. Брати прийняли його так, немов приймали посланця Божого. Молодик скуштував усе, чим його пригощали, їв усе, що можна було їсти, і дякував їм за врятоване життя. Розповів, як він, молодий співак, мусив тікати темною морозною ніччю з князівського палацу, аби укритися від переслідування ворогів, котрі заздрили прихильності князя до нього. — Співак, справжній співак серед нас, — тішилися добрі брати. — От, нарешті, буде всеношна! — радів брат Лаврентій. — Всі змушені будуть слухати. Так і сталося. Хлопець співав так, як ще ніколи не співали в цьому лісі, так чудово, що луки, поля і села перетворилися на слух. Жоден з братів не розімкнув уста того вечора. В глибокому зосередженні поскладали руки, і сльози зворушення спливали по їх зморшкуватих обличчях. Небо теж ніби наблизилось до них, щоб слухати цей прекрасний спів у Різдвяну ніч. Від усього серця монахи поблагословили молодого співака, а той був так цим зворушений, що вирішив ще на один день залишитися і піти разом з ними до каплиці в селі. Ще не розвиднілося, як вони вирушили на ранкову Службу Божу. Із темряви з'являлися, мов привиди, постаті селян, котрі поспішали зі своїх сіл до каплиці. Коли ченці хотіли відчинити двері до каплиці, їх обличчя освітило ясне, немов блискавиця, світло. Було воно таке яскраве, що в першу хвилину мусили замружити очі. В ясній величі перед ними стояв ангел, і коли, нарешті, ченці вже змогли дивитися, вони помітили його дуже сумний погляд. — Що сталося з шановними братами, — лагідно запитав, — що в ніч Різдва ми залишилися без вашого прекрасного співу? Великий, осяйний ангел кілька разів мусив повторити своє питання, перш ніж брати зрозуміли, що воно звернене до них. — Ми — і прекрасний спів! Брате небесний, перепрошуємо, але хіба йдеться про нас? Ми фальшуємо, це всім відомо, — відповіли йому злагодженим хором. — Я гуду, мов ґедзь, — поскаржився брат Лаврентій. — А я не маю слуху, — сказав брат Боніфатій. — А в мене пропадає голос, — зітхнув третій. Ангел похитав головою. — Ми там, нагорі, чуємо тільки прекрасний хвалебний гімн, що долинає з глибини ваших сердець, а вчорашнього благословенного вечора лишилися без нього. — За нас співав співак, обдарований великим талантом. Хіба не чути було його чудового співу? — Ні, — мовив замислено ангел, — навіть найчудовіший голос не долине до нас, якщо не забуде про себе і не буде натхнений Божою любов'ю. Ангел зник, усі стали на коліна на порозі каплиці, а співак, котрий нічого не бачив і не чув, лише помітив зворушення монахів, попросив, щоб йому розповіли, що сталося, — а почувши, опустив голову. — Моліться за мене, преподобні брати, щоб мій голос також одного дня сподобився знайти дорогу до неба, — попросив шанобливо і відійшов на самоту, щоб служити тільки Богові, в покорі і любові. А співочі ченці аж до смерті співали свої гімни, які величали Бога. Останній з них, брат Лаврентій, ще співав на смертному ложі своїм чудовим тоном: — Нехай буде благословенний Господь, котрий ласкаво схиляється над кожною піснею, що лине від чистого серця і з доброї волі. Амінь

Погодні умови у ближніх містах "Зарваниця"

Погода

Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Львові

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Тернополі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Теребовлі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода в Одесі Погода в Ужгороді