Пресвятої Євхаристії «Хто їсть моє Тіло і п'є мою кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» «Ін. 6, 54». Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Христової Церкви. А це тому, що на Святій Літургії здійснюється Прихована найбільш вього Прихованого - Пресвяте таїнство Євхаристії. 2-ий Ватиканський Собор в догматичній конституції про Церкву іменує євхаристійну Жертву «джерелом цілого християнського життя» «§ 11». А в декреті про Пресвітерів сказано: «Бо у Святій Євхаристії змішується все духовне благо Церкви, іншими словами сам Христос». Культ Пресвятої Євхаристії у Христовій Церкві такий старий, як стара сама установа дана Свята Прихована. Цей культ сотні років у Східній та Західній церквах постійно був з'єднаний лише з службою Святої Літургії. Лише в XII в. Західна церква з різних причин починає впроваджувати культ Пресвятої Євхаристії поза службою Святої Літургії, іншими словами культ освячених і в ковчег збережених Євхаристійний Подарунків. Слідом за цим виникають різні обрядові практики, досі невідомі, у Церкві. Вшанування Євхаристійного Христа ковчег стає в Західній Церкві мотивом до початку свята Божого Тіла. Його торжествує Західна Церква у четвер після свята Зішестя Святого Духа. Пам'ять початку Пресвятої Євхаристії Східна і Західна Церкви відзначають у Великій четвер. Євхаристія в першому тисячолітті Церкви Ісус Христос на Святій Вечері встановив Пресвяту Євхаристію, щоб у всі часи приносилася в Церкві Безкровна Жертва на згадку його кровної Жертви на хресті і щоб бути духовною їжею для душ. 2-ий Ватиканський Собор описує мету установи Пресвятої Євхаристії так: «Наш Рятувальник на останній Вечері, в ту ніч, коли Він був виданий на погибель, встановив євхаристійну Жертву власного Тіла і Крові, щоб на всі віки, аж до власного другого пришестя, повторювати Хресниу Жертву і таким чином довірити Церкві, монумент своєї смерті і воскресіння: таїнство благочестя, символ єдності, зв'язок любові, пасхальну трапезу, на якій Христос приймається, духом наповнює ласки й дає нам завдаток майбутньої слави». З мети встановлення Пресвятої Євхаристії йде, що вона у своїй основі не є предметом, але актом Боговшанування, так-званий, властивий культ Пресвятої Євхаристії міститься не в її зберіганні, а в Жертвопринесенні і Святому Причасті віруючих. У перших століттях християнства зберігалися Освячені Дари задля культу, і лише як запасні Дари для хворих і вмираючих. Метод приховування Святих Таїн був надзвичайно звичайний і незначний. Їх берегли або в захристії, або за престолом, або в посудині, або звисав над престолом. Наш нинішній ковчег виник лише в ХВОРІ. До цих якісь східні Церкви, як на приклад Коптська «Ефіопія», Сирійська «Сирія» і несторианска взагалі не бережуть Святих Тайн. А нездоровим приділяють Святе Причастя відразу після Служби Божої. Святі Папи першого тисячоліття як Східної так і Західної церков знають культ Пресвятої Євхаристії лише у зв'язку з служінням Святої Літургії. Тому вони невпинно закликають віруючих до частої і навіть щоденного ролі у Святій Літургії та Святому Причасті. 1-і християни так любили і оцінювали літургію як дуже важливу та Святе Причастя, що навіть під загрозою смерті, сприймали її роль. Для них бути на Святій Літургії і поєднуватися з Христом у Святому Причасті було самою ласкою і прерогативою, а бути виключеним від ролі у Святій Літургії або Святому. Причасті, найбільшою розправою. Всі Православні Церкви і зараз знають культ Пресвятої Євхаристії лише разом з Святою Літургією. Свято Божого Тіла в Західній церкві Починаючи з XII ст., Помітно спроби в Західній церкви, зробити Пресвяту Євхаристію предметом особливого культу і поза Літургією. Єпископ Роберт з Льєж 1246 встановив у власній єпархії свято на честь Святих Таїн. Це свято було відсвятковане 1-ий раз в 1247 році в церкві св. Мартіна в Льєж. Свято Пресвятої Євхаристії потім поширилося і на інші країни Європи. Папа Урбан IV, окремим уставом з 1264 року віддав наказ тріумфувати це свято в цілому Церковної Світі, під заголовком «Свято Тіла Христового». Але початок цього свята спочатку у майже всіх місцевостях натрапляло на протидію духовенства. Тому Папа Климент V, у храмі в Вієнна 1311 року, ще раз підтвердив рішення свого попередника по святе Тіла Христове, і з тих пір стає загальним в цілій Західній церкві. З XIV століття., Основною частиною свята Божого Тіла стають громадські процесії зі Святими Тайнами по дорогах і публічних місцях. Перший така процесія відбулася в містечку Кельні, Німеччина, в 1279 році. 2-ий Ватиканський Собор і Євхаристія 2-ий Ватиканський Собор, у власних декретах трошки розмовляє про культ Пресвятої Євхаристії поза Святою Літургією, зате надзвичайно підкреслює цей культ у зв'язку з Літургією та значення Святої Літургії і Святого Причастя для проживання Церкви та освячення віруючих. Тому доручає всім віруючим часту роль у Святій Літургії та Святому Причасті. У декреті про літургію сказано: «Але Літургія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, і відразу є і тим джерелом, звідки йде вся її сила ... Так що в Літургії, а саме в Євхаристії, як з джерела, витікають нас ласки і з найбільшою успішністю осягається освячення жителів нашої планети в Христі, і Бога прославлення, до якого, як до мети, спрямовані всі інші справи Церкви. Конгрегація Звичаїв, маючи на увазі бажання Храму, щоб богослужіння Святої Літургії і Святого Причастя було осередком Боговшанування в Церкві, 25-го травня 1967 видано окрему анотацію «Про Культ євхаристійної Таємниці». Підручник містить різні вказівки умовної служби Святої Літургії і виставлення Святих Таїн. Західна церква в XIII в., Встановила свято на честь Пресвятої Євхаристії, з тією метою, щоб протидіяти єресям, які суперечили перебуванню Ісуса Христа під видом хліба і вина. Святкування цього свята не залишилося без впливу і на Східні Католицькі церкви. З плином часу, свято Божого Тіла приймають Східні Католицькі церкви Араму, халдеям мароніти, Вірмен, Коптєв, мелхіти і Італо-греків. Рішенням Замойського Синоду «1720 року.» Це свято стало обов'язковим і в нашій Греко-католицькій церкві. Культ Пресвятої Євхаристії в українській церкві Наш український нарід приймаючи святу віру з Візантії, прийняв з нею і тисячолітню традицію Східної Церкви по культу Пресвятої Євхаристії. А цей культ від апостольських часів, як було вище сказано, містився в принесенні Святої Безкровної Жертви і у Святому Причасті. І наша Українська Церква з самого початку християнської віри цей культ ревно плекала. Київський митрополит Петро Могила у власному Требнику з 1646 приписує як священикам так і мирянам берегти надзвичайно велике почитання Пресвятої Євхаристії. Священики зобов'язані з великою пошаною і повагою доторкатися до Святих Тайн, берегти їх і віддавати їм незмінну данину. У святилище зобов'язані входити без головного убору і робити глибокий уклін перед Святими Тайнами. При виході з святилища треба знову глибоко вклонитися Святих Тайн. Подібно і спочатку і при кінці кожного Богослужіння треба робити маленький уклін. Те ж велить митрополит Могила і тим, хто служить біля престолу. Вони не сміють навіть доторкатися самого престолу, а тим паче на ньому стоячих Святих Таїн. Беручи до уваги повагу до Святих Тайн ніхто з не духовних осіб не сміє входити в святилище. А паламаря мають нерідко сповідат і має приймати Святе Причастя і жити правдиво і тверезо. Подібно і Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький просить превелику пошану для Святих Таїн на престолі. «Святіше місце у церкві - розмовляє він в пастирському посланні з 1900 року. - Це престол Божий, а на ньому ковчег - палата Христа ... Бо Святий Жертовник це святе місце. А тому, що на ньому приноситься святая Жертва Служби Божої, і тому, що Святіший Господь неба і землі знаходиться в ньому під виглядом хліба. Це місце таке святе, що звичайний християнину й доторкнутися до нього не повинен! Священики, які є присвячені Божій службі, наближаються до нього лише зі страхом і з чистою совістю. Це місце таке святе, що на ньому не повинно бути нічого, що не є попередньо визначено нашим святим звичаєм). «Пастирський Лист з 1900 року.». У Східній церкві ніхто ніколи не перечив реальному перебування Христа у Пресвятій Євхаристії, тому не було необхідності у окремому вшануванні поза Святою Літургією. Але, Замойський Синод, 1720 року, Своїм рішенням наказує і в нашій Церкві тріумфувати свято Божого Тіла. Тому зараз і у нас більше стає звичаєм, щоб при різних богослужбах і навіть під час Святої Літургії виставляли Таїнства, а також благословення поза Літургією, організовувати процесії зі Святими Тайнами. У 1738 1-ий раз виникає свято, Служба Божа свята Пресвятої Євхаристії. Чудове й похвальне всяка честь Пресвятої Євхаристії, але краще всього те, що приходить воля Бога нашого Ісуса Христа, більш узгоджена з традиціями Східної церкви і в дусі нашого ритуалу, а таким вшануванням є, якраз, любов і оцінювання Святої Літургії та нерідко Святе Причастя. Того хоче сам Христос, до того заохочує Церква і того просить необхідність нашої душі. Тому культ Пресвятої Євхаристії у зв'язку з безкровною жертвою Служби Божої і Святим Причастям має і зобов'язане бути у нас постійно на першому місці. Коли священик приступає до жертовника, тоді його чин перевершує в значущості і святості всі дії жителів нашої планети, історики записують як головні історичні дії. А про значення Святого Причастя для нашого духовного життя св. Пій Х розмовляє: «Святе Причастя - це короткий і найвірніший шлях до неба». http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/81/ , https://vk.com/krokdospasinnya , https://www.facebook.com/krokdospasinnya , https://ok.ru/profile/533438398557 , https://twitter.com/krokdospasinnya , http://blog.i.ua/user/6200557/ , https://www.youtube.com/embed/BWejSN35C8I

Як Бог збирає Власний нарід? Божий шлях полягає в тому, щоб поєднати людей, нести Його благословення всім народам землі. На це звернув увагу Папа Франциск при загальній аудієнції у середу, 18 червня 2014 року, що відбулася на площі Святого Петра у Ватикані. Завершивши цикл повчань про подарунки Святого Духа, на цей раз він почав новий, присвячений Церкві. За словами Папи, розмовляти про Церкву, це ніби дитина говорить про власну маму, про власну родину. Церква не є неурядовою організацією або приватною асоціацією, вона не лише лише Ватикан. «Кожен з нас Церква», - зазначив Намісник святого Петра, закликаючи не обмежувати цього поняття лише священиками, ієрархією або Ватиканом. Вона також не з'явилася зненацька, у лабораторії, не виникла на порожньому місці. Її заснував Христос, але, її історія почалася раніше, ще в Старому Завіті, коли Бог покликав Авраама. «Першим головним фактом, - виділив Папа, - буде те, що починаючи з Авраама, Бог формує народ, який зобов'язаний принести Його благословення всім родам землі. І конкретно в цьому народі народився Ісус. Це Бог збирає люд, створює цю історію, Церква, яка безперервно в дорозі. Бог покликав Авраама Не 1-го, але з усім його будинком, іншими словами, зі сім'єю і слугами, запрошуючи відправитися в землю, яку Він йому покаже. І під час цієї мандрівки заповнює його Своїм благословенням, обіцяючи потомство, численне, як зорі небесні, як пісок на березі моря. Святіший Отець звернув увагу на те, що в цьому помічаємо щось нечуване раніше. Традиційно, це люди звертаються до божества. Але на цей раз Сам Бог «виступив з ініціативою», запропонував Аврааму почати новітній шлях. З цього робимо висновок, що існує можливість спілкування з Всевишнім, а величається вона благанням. «Таким чином, Бог формує люд з усіх, які слухають слово Його і вирушають в дорогу, довірившись Йому. Це - єдина умова: довіритися Всевишньому. Якщо довіряєш Всевишньому, слухаєш Його і зворушуєшся в дорогу, конкретно це і означає відвідувати Церкву, - зазначив Намісник святого Петра, ще раз підкресливши, що Божа любов випереджає ініціативу жителя нашої планети. Хтось може не погодитися, розмовляючи: «Не вірую в це ... Коли ви, отче, знали про моє життя, яке було надзвичайно поганим ... Як можу мислити про те, що Бог мене чекає?». Такому Папа відповідає: «Бог очікує тебе! А якщо ти був великим грішником, то очікує ще більше, і з надзвичайно великий любов'ю, так як Він першим виходить назустріч. У цьому і міститься краса Церкви: вона веде нас до Всевишнього, який нас чекає. Праотець Авраам вирушив у дорогу, не знаючи, куди Бог сказав йому йти. «У нього не було богословської книжки, щоб з'ясувати, ким є цей Бог», - зазначив Папа, підкреслюючи, що Авраам просто «довірився любові». Але цей шлях не був світлим, адже постійно існує спокуса робити все по-своєму, торгуватися з Всевишнім. На даній дорозі історії спасіння вистачало зради і гріхів, ця історія - це «історія вірності Господа і невірності народу». Бог, як знову виділив Святіший Отець, є довготерпеливим, не Він не втомлюється очікувати, і крок за кроком «надалі виховує і формує народ, як батько власного сина». І ми також, навіть маючи рішучі постанову йти за Ісусом, щоденно відчуваю «скам'янілість власних сердець». Але коли визнаємо свої гріхи, Бог постійно прощає. Ми ростемо в Церкві «не завдяки своїм заслугам», але завдяки «щоденному досвіду того, як Бог нас любить». «Бути Церквою, - додав Намісник святого Петра, - означає відчувати, що ми знаходимося в руках Господа, який є Папою і любить нас, пестить, дає відчути Свою ніжність». Підсумовуючи, Папа зазначив що Божим планом у нас є «створити народ, благословенний Його любов'ю, який донесе Його благословення всім народам землі». Цей умисел отримав звершення у Христі і продовжує відбуватися в Церкві. Тому, ми зобов'язані щоденно бути готовими, як Авраам, відправлятися в нашу справжну відчизну і бути «знаком Божої любові». «Ми, християни, це люди, які благословляють, які вміють благословити. Це чудове покликання, - виділив Святіший Отець. http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/84/ , https://vk.com/krokdospasinnya , https://www.facebook.com/krokdospasinnya , https://ok.ru/profile/533438398557 , https://twitter.com/krokdospasinnya , http://blog.i.ua/user/6200557/ , https://www.youtube.com/embed/XhQccTeedbw

Погодні умови у ближніх містах "Зарваниця"

Погода

Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Львові

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Тернополі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Теребовлі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода в Одесі Погода в Ужгороді