26 травня згадуємо святу мученицю Гликерію. Свята Гликерія постраждала за Христову віру в другому столітті під час переслідувань на християн імператора Антоніна (138 - 161). Вона походила зі заможної та відомої родини, батько її Макарій був градоначальником Риму, та опісля він переселився у місто Троянополь. Свята Гликерія рано втратила батька і матір. Зблизившись з християнами, вона навернулася до щирої віри і щодня відвідувала храм Божий. Правитель Троянополя Савін, отримавши імператорський наказ про примус християн до принесення жертв ідолам, призначив для жителів міста день загального поклоніння ідолу Зевсу. Свята Гликерія вирішила, що мусить принести себе в жертву за Христа тож розповіла про свій намір християнам та просила їх молитися про те, щоб Господь послав їй твердість до перенесення страждань. У день свята Зевса Гликерія, намалювавши на своєму чолі знамення Хреста, з'явилася в капище та свята стала на узвишшя в променях сонця, зняла покривало з голови, показавши всім святий Хрест, написаний на її чолі. Вона щиро молилася Богу, щоб Він напоумив язичників і розламав на частини кам'яного ідола Зевса. Раптово почувся грім, статуя Зевса звалилася на підлогу й розбилася на дрібні частини. У неймовірній злості правитель Савін та жерці дали наказ народу побити святу Гликерія камінням, але кинуті камені не торкнулися святої. Святу Гликерія їх до в'язниці всадили, куди до неї прийшов християнський священик Філократ і зміцнив мученицю на майбутній їй подвиг. Вранці, коли почалися катування, раптово серед мучителів з'явився Ангел, і всі вони попадали на землю, охоплені жахом. Коли видіння зникло, то за наказом Савіна, що ледь вернув дар мови, святу знову відвели до в'язниці, двері міцно замкнули і запечатали особистим перснем правителя, щоб ніхто не зміг до неї проникнути. Впродовж ув'язнення ангели Божі приносили святій Гликерії їжу й воду. Через багато днів Савін прийшов до в'язниці, і сам зняв печатку. Увійшовши до святої, він був вражений, побачивши її живою і здоровою. Вирушивши у місто Іраклію, Савін наказав вести туди ж і святу Глікерію. З цього міста вийшли їй назустріч іраклійскі християни з єпископом Дометієм на чолі, який перед усіма виголосив молитву Господу про зміцнення святої у мученицькому подвигу. У Іраклії святу Гликерію посадили в розпечену піч за відмову принести жертву ідолам, але вогонь у ній одразу згас. Тоді правитель, у божевільній люті, наказав здерти з голови святої Гликерії шкіру. Потім оголену мученицю кинули до в'язниці на гостре каміння, вона ж безперервно молилася й опівночі до в'язниці з'явився Ангел і зцілив її рани. В'язничний сторож Лаодикій, що прийшов вранці за святою, спочатку її не впізнав, думаючи, що мучениця зникла і хотів себе вбити, боячись покарання, але свята Гликерія зупинила його. Вражений дивом, Лаодикій увірував в істинного Бога і просив молитов святої, щоб і йому постраждати і померти за Христа разом з нею. “Йди за Христом і ти спасешся”, - відповіла йому славна мучениця. Лаодикій поклав на себе кайдани, якими була пов'язана свята, і на суді оголосив правителю і всім присутнім про чудесне зцілення святої Гликерії Ангелом і визнав себе християнином. Новий обранець Божий був негайно усічений мечем. Християни, таємно взявши його останки, з честю їх поховали, а свята Гликерія була віддана на поталу звірам. З великою радістю вийшла вона на страту, а випущена на святу левиця смиренно підповзла до неї і, пестячи, лизала їй ноги. Нарешті, свята з молитвою звернулася до Господа, просячи, щоб Він взяв її до Себе. У відповідь вона почула Голос з Неба, що закликав її до Небесного блаженства. У цей час на святу була випущена інша левиця, яка кинулася на мученицю і забила її, але не розтерзала. Єпископ Дометій і іраклійскі християни з честю поховали святу мученицю Глікерію. Вона померла за Христа близько 177 року. Святі мощі її прославилися витіканням цілющого миру. https://www.youtube.com/embed/qCNrKAtmyKU

28 травня згадуємо святого Пахомія Великого Святий Пахомій, є основою пустельного життя а також засновником чернечого гуртожитку в Єгипті. Народився святий в III столітті нашої ери в Тиваїді (Верхній Єгипет) в родині язичників з допомогою яких і здобув хорошу світську освіту. З юності добрим і розважливим. Коли йому сповнилося 20 років, він був покликаний до війська імператора Константина. Новобранців розмістили в будівлі міської темниці під охороною варти. Місцеві християни прийшли з харчами, годували воїнів і старанно їм служили. Коли цей молодик дізнався, що ці люди так чинять заради свого Бога, виконуючи Його заповідь про любов до ближніх, це сильно запало в його чисту душу. Пахомій дав обіцянку стати християнином. Тож повернувшись з війська після перемоги, Пахомій прийняв святе Хрещення, оселився у відокремленому селищі Сенеш і зараз же став вести суворе подвижницьке життя. Відчувши потребу в духовному керівнику, він звернувся до пустельника Паламона, був прийнятий старцем з любов'ю і став старанно проходити чернечі подвиги за прикладом свого наставника. Одного разу, після 10 років пустинного життя, святий Пахомій, йдучи по пустелі, зупинився біля руїн селища Тавеннісі і почув голос, який наказав йому побудувати на цьому місці монастир. Пахомій розповів про це старцю Паламону, і обидва прийнявши почуті слова за вказівку Божу, вирушили в Тавенніс і почали зводити чернече житло. Праведний старець Паламон благословив початок заснування обителі і передбачив майбутню її славу. Незадовго преподобний Паламон відійшов до Господа. Тоді святому Пахомію з'явився Ангел Божий в образі схимника і вручив йому статут чернечого життя. Скоро до преподобного прийшов його старший брат Іван та оселився разом з ним. Святий Пахомій терпів багато спокус і хитрощей від ворога роду людського, але всі спокуси святий Пахомій відважно відбивав молитвою до Бога і терпінням. Потрохи до преподобного Пахомія стали сходитися люди з різних місць що бажали стати його учнями. Усіх їх вражала ревність наставника, який встигав виконувати всі монастирські роботи: обробляв сад, розмовляв з прихожанами, що просили настанови, і служив хворим. Святий Пахомій ввів статут спільного житія, встановивши рівномірність для всіх в їжі та одязі. Ченці монастиря мали працювати в призначених ним послухах на загальну користь обителі. У числі послухів було переписування книг. Ченці також не повинні були мати власних грошей або приймати допомогу від своїх родичів. Святий вважав, що послух, який виконується з ретельністю, вище посту і молитви, і вимагав від ченців точного дотримання статуту, суворо караючи порушників. Якось до преподобного Пахомія прийшла його сестра Марія, яка давно хотіла побачити брата. Але строгий монах відмовив їй у побаченні і через воротаря передав їй благословення вступити на шлях чернечого життя, обіцяючи в цьому свою допомогу. Марія заплакала, але вчинила згідно з вказівкою брата. Тавеннійські ченці збудували для неї житло на протилежному березі Нілу. До Марії стали сходитися інокині, і зовсім скоро створилася жіноча обитель з суворим статутом, який був переданий преподобним Пахомієм. Кількість ченців монастиря швидко зростала, що викликала необхідність побудови ще семи обителей поблизу. Кількість ченців доходило до семи тисяч, і всі вони знаходилися під керівництвом преподобного Пахомія, який відвідував їх усіх і керував ними. У той же час святий Пахомій залишався глибоко смиренним ченцем, який завжди готовий був коритися і приймати зауваження від кожного брата. Суворий і строгий до себе, святий Пахомій мав велике співчуття і поблажливість до недостатньо зрілих духовно ченців. Один із ченців прагнув до подвигу мучеництва, але святий відвертав його від цих прагнень і наставляв безмовно виконувати чернечий послух, приборкуючи в собі гордість і привчаючись до смирення. Однак послушник не прилухався до слів наставника і пішов з обителі, після чого зазнав нападу розбійників, які під страхом смерті змусили його принести жертву язичницьким богам. У повному відчаї він повернувся в обитель. Преподобний велів йому посилено молитися вдень і вночі, дотримуватися суворого посту і жити в повному мовчанні. Чернець вчинив згідно з повчанням преподобного, і це врятувало його душу від відчаю. Святий вчив всіляко побоюватися осуду інших і сам боявся навіть у думках засудити будь-кого. З особливою любов'ю ставився святий Пахомій до хворих ченців. Він відвідував їх, підбадьорював сумуючих, переконував дякувати Господу і покладати надію на Його святу волю. Хворим він послаблював піст, якщо це було необхідно для їхнього одужання. Колись в відсутність преподобного, кухар не готував ченцям вареної їжі, посилаючись на те, що братія любить постити. Замість свого послуху він сплів 500 рогож, але святий не схвалив його вчинку; і в покарання за непослух велів спалити всі виготовлені кухарем рогожі. Святий Пахомій завжди повчав ченців мати надію тільки на допомогу і милість Божу. В обителі якось недостало пшениці. Цілу ніч праведний провів у молитві, а вранці привезли від начальника міста велику кількість хліба для монастиря, не взявши нічого на сплату. Господь бог сподобив преподобного Пахомія дару чудотворення і зцілення хворіб. Йому були відкриті Господом наступні долі чернецтва. Праведний знав, що останні ченці не будуть мати таких ревнощів до подвигів, як перші, будуть ходити як у темряві, не маючи досвідчених керівників. Простягшись на землі, святий Пахомій гірко плакав, волаючи до Господа і просячи милості до них. У відповідь він почув Голос: “Пахомій, пам'ятай про милосердя Боже. Про останні ченців знай, що й вони отримають нагороду, бо їм доведеться страждати від тяжкого для інока життя”. Під кінець свого життя святий Пахомій тяжко захворів від морової хвороби. За ним з синівською любов'ю доглядав його найближчий і улюблений учень святий Теодор . Помер преподобний Пахомій близько 348 року у віці 53-х років і був похований на горі біля монастиря, що він заснував. https://www.youtube.com/embed/T4lUl4ANffg

Погодні умови у ближніх містах "Зарваниця"

Погода

Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Львові

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Тернополі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода у Теребовлі

вологість:

тиск:

вітер:

Погода в Одесі Погода в Ужгороді